Власний найгірший ворог України

КИЇВ, Україна – Цього літа я отримав офіційного листа, в якому мені повідомляли, що мене призвано до лав української армії, і що за декілька тижнів мене відправлять на схід, де наші солдати воюють з сепаратистами, яких підтримує Росія.

Мене дуже хвилює доля моєї країни і я хочу її захищати. Але переді мною постала дилема: чи маю я йти на війну, знаючи, що повинен викласти понад 2000 доларів з власної кишені, щоб купити військове спорядження, яке зможе врятувати мені життя, оскільки посадова корупція залишила Міністерство оборони без достатньої кількості ресурсів, щоб забезпечити новобранця? Або чи маю я сплатити 2000 доларів хабара, щоб отримати фальшиві документі, які засвідчують мою непридатність для служби в армії за медичними показаннями, щоб мене викреслили зі списку призовників?

Я завжди рішуче виступав проти корупції, яка є чи не найбільшою проблемою в моїй країні, не в останню чергу для солдатів, які воюють із повстанцями. Мій брат, який зараз служить на сході, коли був призваний до армії, отримав лише стару модель АК-47. Моя родина, як і багато інших, витратили власні гроші, щоб придбати необхідне: ми знайшли ношену форму НАТО, бронежилет, шолом, приціл для зброї, наколінники та чоботи, все на суму 2400 доларів, включаючи зимовий одяг.

Нам пощастило, що у нас були ці гроші. Середня місячна зарплата в Україні складає приблизно 260 доларів, що означає, що для пересічної родини неможливо екіпірувати своїх синів та братів, які йдуть на війну. Зарплатня призовника складає від 185 до 417 доларів, в залежності від звання та спеціальності.

У мирний час корупція б’є по людях непрямим чином. У часи війни корупція може бути такою ж смертоносною, як куля.

Війна України з сепаратистами, яких підтримує Росія, розгорілася зненацька, влада була до неї не готова. У радянські часи військові були порівняно добре екіпіровані, але за десятиліття після завершення цієї ери стан наших військових сил погіршувався, адже витрати на оборону скорочувалися. Останнім часом процеси закупівель у Міністерстві оборони проводилися таємно – наприклад, технічні характеристики бронежилетів не публікуються. А це означає, що уряд може безкарно купити низькоякісне спорядження. Як він, зазвичай, і робить.

Генеральна прокуратура нещодавно оголосила, що вона висуває звинувачення проти низки колишній посадовців з Міністерства оборони, яки придбали неякісні бронежилети для армії. Їх звинувачують у розтраті 5,6 мільйонів доларів для купівлі 17080 штук низькоякісних бронежилетів, які, згідно з повідомленнями в українській пресі, призвели до десятків поранених та загиблих під час військових операцій на сході. Ця броня, вочевидь, не здатна була витримати пряме потрапляння кулі.

У серпні Президент Петро Порошенко звільнив двох відповідальних за закупівлі з Міністерства оборони через корупцію. Згідно з повідомленнями у ЗМІ, їх звинувачують у нецільовому використанні державних коштів, а не у ненавмисному вбивстві.

Нові закупівельні процедури нібито мали попереджати корупційні практики, які наражають наших солдатів на ще більшу небезпеку. У 2013 році Міністерство оборони заявляло, що його Департамент внутрішнього аудиту та фінансового контролю розпочав спеціальне розслідування за дорученням армії під керівництвом тодішнього міністра оборони Павла Лебєдєва. Раніше для чиновників було досить легко підривати чесність будь-якого розслідування. Але минулого червня представників департаменту внутрішнього аудиту просто прибрали з комітету закупівель, і вони втратили свої мандати на перевірку контрактів для армії. Офіційне пояснення військових полягало в тому, що у часи війни керівництву армії необхідні повноваження та гнучкість, щоб проводити власні закупівлі для того, щоб якомога швидше постачати армію.

Мій брат розповів, що йому нещодавно сказали придбати власне зимове спорядження, тому що армія не гарантує поставок. Якщо вони змінили систему закупівель, щоб зробити її швидшою, чому вони все говорять солдатам, що вони мають самі піклуватися про себе?

Тетяна Чорновол, колишня журналістка, яку призначили відповідальною за нову антикорупційну політику уряду, нещодавно подала у відставку. «В Україні немає політичної волі для безкомпромісної, широкомасштабної війни з корупцією», - заявила вона в інтерв’ю одній з газет.

Звичайні люди в Україні хочуть допомогти своїм солдатам. Вони купують спеціальні браслети, щоб підтримати війська та беруть участь у волонтерській діяльності. Але згідно з повідомленнями, деякі ініціативи – це просто схеми швидкого збагачення. Я чув про одну організацію, члени якої збирали пожертвування від людей, щоб купити спорядження для військ, а потім намагалися продати його солдатам.

Корупційні скандали відбуваються в багатьох країнах. Але в Україні - це система, яка сама по собі є корупційною. Всі інституції просякнуті корупцією наскрізь, і громадський, і приватний сектор, і волонтерські рухи, навіть неурядові організації. Без неї нічого не рушить з місця.

В українського народу та у далекоглядних політиків є бажання провести реформи, але все зупинилося після протестів минулої зими, завдяки яким нації вдалося позбутися Президента Віктора Януковича. Зараз, беручи до уваги напружені відносини з Росією та ситуацію на сході країни, багато-хто з нас побоюється, що про боротьбу з корупцією забудуть. Якщо реформи не будуть проведені зараз, то можливо вони не будуть проведені ніколи.

В рамках моєї роботи у якості офіцеру зв‘язку з НАТО нещодавно я їздив до Великої Британії досліджувати антикорупційну програму по боротьбі з корупцією «Transparency International». Їхня робота щодо запровадження прозорості на військових підприємствах та в урядах по всьому світові є дуже важливою. Але для України цих зусиль недостатньо. Щоб вилікувати країну, необхідно залучити усі прошарки суспільства. Також для боротьби потрібна політична воля.

Зараз трохи затихло, і мене можуть взагалі не призвати. В будь-кому випадку, якщо розгориться знову, і мене призвуть на службу, я вирішив не давати хабар, щоб не йти до армії. Зрештою, мені 33 роки, я здоровий і можу воювати. Але якщо мене призвуть воювати за мою країну, я хочу мати належне спорядження, щоб захистити себе. Якщо я наражатиму на небезпеку своє життя, я хочу знати, що мій уряд готовий надати мені весь захист, який може собі дозволити. Наразі, я в цьому не впевнений. І я боюся за свого брата, який все ще на фронті.

Олександр Лапко, старший спеціальний помічник в Офісі зв’язку НАТО в Україні.

Переклад The New York Times